|
|
Настала тиша… Вечір,
Крилом червоним, обійняв за плечі…
Зачарував… І маревом багряним
Закутав світ… Неначе за туманом
Потухло сонце. Кольори -
Зів’яли-згасли… Теплої пори
Вечірнє світло надто особливе.
Якесь химерне… Тихо і звабливо
Танцюють тіні… Дивні діти
Останніх променів… Минає літо,
І кольорів розкішних глибини
Чекати довго-довго. До весни
Ще так далеко… І шкода,
Що все прозоре стане, як вода…
Зимові ж тіні - не такі густі.
І, мабуть, не чарівні - а прості.
О. Каспарович
|
