Сьогодні, на початку Нового року, ми хочемо розповісти Вам дещо з історії української вишивки. На території України вишивання, як вид мистецтва існує з сивої давнини. Про це свідчать дані археологічних розкопок та записи давніх мандрівників та істориків-літописців. Зокрема, древньогрецький історик Геродот, якого наші сучасники називають „батьком історії”, в своїх записах про Скіфію згадував, що скіфи прикрашали свій одяг вишивкою. Важливими свідками про вишивку на території південно-українських земель, є скіфські “кам‘яні баби”, на яких чітко позначена вишивка на вставках, подолах, манжетах одягу. На Черкащині були знайдені бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., на яких теж чітко прослідковується вишивка. Більше того, детальні дослідження показали, що орнаменти вишивки скіфів дуже схожі на сучасні орнаменти Нижнього Подніпров’я. Матеріалом для вишивки в той час служили натуральні або пофарбовані нитки льону, коноплі, бавовни, шовку, вовни, волосся, а також перли і дорогоцінні камені, намиста і бісер, блискітки, черепашки, золоті і мідні бляшки, монети.
Розвиток вишивки на території України був частиною загальносвітового розвитку цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. В першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого рівня розвитку в народів, яких ми вважаємо основними носіями стародавньої культури – вавілонян, древніх греків, римлян, а також в Індії, Китаї та Ірані. Особливою пишністю характеризується вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі.
У часи Київської Русі серед знаті набула великої популярності вишивка золотими і срібними нитками. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий одяг, а й тканини для храмів. У Київській Русі центрами виготовлення вишивки були монастирі, точніше, монастирські школи. При них організовувалися школи вишивального мистецтва, в яких молоді дівчата вчилися мистецтву оздоблення тканини золотими та срібними нитками. Заняття вишиванням в Київській Русі вважалося справою елітною, достойною тільки найкращих. Дуже популярною було вишивання в родинах великих князів.
Різні варіанти вишитих мотивів на роботах Х-ХІ століття зберігались та відтворювалися у вишивках наступних поколінь. На вишивках із Десятинної церкви в Києві, Райковецького городища зображені в ряд круги, що зображали Сонце. Ці мотиви були дуже популярні в Київській Русі, відображаючи відголоски вірувань предків з культом Сонця. Вони не зникали з орнаменту вишивок, співпадаючи з зображенням на інших творах народного мистецтва, відомі і у вишивках ХVIII-XIX століття, дійшли і до наших днів. У районах Прикарпаття і сьогодні побутують круги-розетки, це улюблені узори вишивок, які місцеві знавці називають “сонечка”. Іншими важливими складовими орнаментів на Русі були зображення слов‘янських дохристиянських храмів, теремків з деревами, птахами, а у середині – жіночих фігур. Мабуть, звідси бере початок зображення „дерева життя” та Берегині, що часто зустрічається в сучасній вишивці.
Плин часу, хід історії постійно змінюють світ і речі у ньому. Цей процес не оминув і вишивку. Проте, крізь віки фрагменти вишитих речей часів Київської Русі (збереглися, на жаль, лише фрагменти), доносять до нас тепло та гордість людей, що працювали над ними. В ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна Всеволодівна прийняла постриг у київському Андріївському монастирі й організувала школу, де молоді дівчата вчились вишивати золотом і сріблом. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна теж вишивала тканини для себе, своєї родини, для Видубецького монастиря.
У Київській Русі вишивка була заняттям еліти. Протягом віків все більше й більше людей долучалося до цього заняття, і сьогодні вишивка – це мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена художня пам‘ять народу. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка – результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса оточуючого світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.
